Богослужения   Вероучение   Библейская школа "Теофил"
История церкви   Для детей   Театр   Фестиваль "Звезды Давида"
Музыка   Студия "Аввакум 2:2"   Газета "Тимофей"   Книжный магазин
Проповеди   Свидетельства
СВИДЕТЕЛЬСТВА

Господь мой - целитель мой


Господь сказал такие слова:

“Если ты будешь слушаться гласа Господа, Бога твоего, и делать угодное пред очами Его, и внимать заповедям Его, и соблюдать все уставы Его, то не наведу на тебя ни одной из болезней, которые навел Я на Египет, ибо Я Господь, целитель твой” (Исх.15:26).

С детства я практически не болел какими-то трудными или серьезными болезнями. Но когда меня призвали в армию, в моей жизни произошло ужасное событие. Прослужив около трех месяцев, я заметил, что на моей правой руке появилось несколько подозрительных волдырей. Что являлось причиной их появления, я не знал.

Я не считал это настолько серьезным, чтобы обратиться в санчасть. Но через некоторое время эти волдыри стали расширяться на моей руке. Я не обращал на это внимания и просто перебинтовывал руку, думая, что они заживут или исчезнут сами по себе. А на самом деле ситуация ухудшалась с каждым днем. Рукав одежды постоянно стал намокать. Образовалась рана, из которой постоянно вытекала какая-то жидкость. Нельзя было окунать руку в воду. Когда мы ходили в баню, я заворачивал руку в полиэтилен, чтобы не попадала вода, иначе рана все больше и больше расширялась.

Врачи сказали мне, что это экзема. Она не излечивалась, только на некоторое время присыхала благодаря различным медицинским препаратам. Но самое ужасное было еще впереди. Экзема перешла на другую руку и на обе ноги. Я стал человеком, у которого две руки от локтей до пальцев и две ноги от колен до пальцев поражены мокрой экземой.

Эта болезнь характерна также тем, что раны очень сильно, я подчеркиваю, очень сильно чешутся, а когда их потрешь, очень сильно болят. От боли я ползал по полу, не мог спать.

Еще одной проблемой было то, что во время перевязки присохшие бинты приходилось отрывать, потому что они пропитывались жидкостью, вытекавшей из ран, и поэтому раны практически не могли зажить.

Врачи предупреждали, что экзема может перейти и на лицо. Эта информация запечатлелась в моем разуме. Я ждал и готовился к худшему...

Но худшее не произошло! Слава Богу! Моя верующая бабушка подсказала мне выход. Она сказала мне: «Проси у Бога, чтобы Он забрал это от тебя». Я так и сделал. После простой короткой молитвы, через несколько дней я понял, что не заметил, как и когда экзема исчезла полностью с моего тела! Руки и ноги стали чистыми! Вскоре появился и волосяной покров на поврежденных участках рук и ног.

Сейчас на моем теле нет ни пятна, ни следа от такой страшной болезни как экзема. Я так благодарен Господу за исцеление, за Его любовь, милость и сочувствие ко мне. Он – всемогущий! Он – мой Бог!

Я люблю Его и прославляю Его славное Имя!

Андрей Штереб, г.Дрогобыч
Церковь «Живое Слово»
---------------------------

 Бог врятував мене від смерті!

Це сталося у 1991 році на трасі між Коломиєю і Снятином. Я повертався додому на своєму мотоциклі “Ява”. Зненацька з-за повороту на великій швидкості виїхала вантажна машина. Я не встиг нічого вдіяти, як опинився на землі, і машина переїхала мене задніми колесами. Потім мені сказали, що в кузові машини знаходився вантаж вагою близько 7 тон.

Я пережив клінічну смерть. Коли прийшов до свідомості, зрозумів, що ходити не зможу. Ще й лікарі сказали, що жити я, скоріше за все, не буду. Я переніс біля десяти складних операцій, але полегшення не відчував. Шви постійно розходилися, рани не заживали. Одна з них, розміром і глибиною, як сірникова коробка, не заживала вже півроку. Цілий рік я провів у лікарнях. Нічого втішного лікарі мені сказати не могли Одного разу, коли мама возила мене в інвалідному візку біля озера, поблизу обласної лікарні, до нас підійшли двоє людей. Вони сказали мені, що Бог може мене зцілити. Я їм не повірив, розказав про свій стан, про прогнози лікарів. Але вони мені розказали про Божу любов, про жертву Ісуса Христа. Я покаявся, і вони помолилися за мене. Це було у суботу. У неділю зранку професор почав робити мені перев’язку. Раптом він сказав: “Не розумію, що це таке? Тут ніби з’явилася якась пухлина”. Він узяв пінцет, подивився уважніше і побачив, що рана повністю зажила, заросла. Я йому розказав, що це сталося після молитви віруючих. Прийшли ще лікарі, оглянули мене і сказали, що рана дійсно заросла, і що завтра треба буде провести нескладну операцію по пересадці шкіри, тому що на такій великій площі шкіра сама не відновиться. Звичайно, вони були дуже здивовані. Дивувався і я сам, адже я і подумати не міг, що Бог зробить таке чудо в моєму житті. Рана, яка не заживала шість місяців, зажила в одну ніч. Я навіть нічого не відчув. Ввечері того ж дня знову прийшли ці віруючі. Я сказав їм, що рана зажила, тільки треба буде пересадити шкіру. Вони сказали: “Навіщо? Ми помолимося, і вона наросте сама”. І уявіть собі, на другий день так і сталося! В понеділок зранку на рані дійсно з’явилася тоненька шкіра. Ось так Бог зцілив мене. Але ходити я ще не міг. З моменту аварії я не ходив два роки. Після обстеження в Києві лікар сказав: “Буде дуже добре, якщо ти зможеш ходити хоча би дві години на день”. Але я вірив, що Бог мені допоможе. Через деякий час в церкві проходила конференція. Пастор приїхав за мною і на машині відвіз мене на зібрання в Івано-Франківськ. На конференції служили пастори з різних церков; віруючі молилися, прославляли Бога. Сидячи в інвалідному візку, я раптом відчув, як якийсь голос сказав мені: “Вставай і йди!” І я встав, і почав ходити! Бог неможливе зробив можливим! Бог дав мені сили, і тепер я працюю, маю власну майстерню по ремонту автомобілів. І це ще не все! В минулому році я одружився. Бог дав мені люблячу дружину, віруючу. Ми щасливі. Живемо в мирі, в доброті, і з Богом.

Iван Петрук
село Орелець
Iвано-Франкiвська обл.
--------------------------

 Я раджу всім йти за Богом!

Років десять тому у мене почалися приступи епілепсії. Я потрапила до лікарні, де мені запропонували через рік піти на пенсію. Але я цього не хотіла і від пенсії відмовилася. Після лікування хвороба мене не відпускала. Тоді я ще не була віруючою і почала звертатися до екстрасенсів, ворожок. Після чергового “сеансу”, коли мені “злили на віск”, сильні приступи на деякий час припинилися. Але все одно, по декілька разів на день відбувалися міні-приступи, під час яких у мене на півхвилини ніби відключалася свідомість, я нічого не чула і майже не бачила. Недивлячись на це, я продовжувала працювати і нікому про свою хворобу не розповідала.

Але одного разу я, повертаючись з роботи додому, зайшла в магазин. І раптом у мене почався дуже сильний приступ епілепсії. Такого зі мною ще ні разу не ставалося. Я впала і побачила себе ніби збоку. Я спостерігала, як якусь жінку люди піднімають, несуть на вулицю, садять у машину швидкої допомоги. В ту ж мить я прийшла до пам’яті і зрозуміла, що все це відбувається зі мною. В лікарні мені дали декілька уколів. Я повернулася додому, але вночі знову почався приступ. Хвороба повернулася і стала ще гіршою, ніж була до “зливання на віск”. Я вже не могла працювати, тому що приступи починалися раптово, в людних місцях. Загальний стан мого здоров’я теж погіршувався. На нозі відкрилися три рани, які не заживали. Часто до мене приходили думки про смерть. Але я дякую Богу за мою зна-йому, Світлану, яка постійно проповідувала мені про Бога, запрошувала до євангельської церкви.

Тим часом приступи епілепсії продовжувалися. І одного дня приступ був особливо сильним. Швидка допомога відвезла мене у психіатричну лікарню, але там лікарі відмовилися мене приймати, тому що пульс не прослуховувався, дихання не було. Мене відвезли в лікарню в смт Лисець. Не знаю, як так могло статися, але пам’ятаю, що в дорозі я увесь час молилася до Бога. В лікарні пульс з’явився. Через декілька днів до мене в палату прийшли віруючі. Я покаялася, і вони помолилися за мене. З тих пір ця хвороба залишила мене. Загоїлися і рани на нозі. Зник страх перед смертю, з’явилися радість, оптимізм. Через деякий час до Бога навернувся і мій чоловік Михайло, який раніше в Бога не вірив взагалі. Він курив понад 40 років, але Бог звільнив його від цієї залежності. Також покаявся і мій син та його дружина. Я вірю, що скоро вся моя сім’я пізнає Господа. Я стараюся служити Богу, проповідую Євангеліє. І раджу всім людям йти за Богом, тому що тільки в Ньому є життя.

Ганна Бойчук
----------------------------

 Божі чудеса продовжуються!



Я дуже вдячна Господу за чудотворіння, яке Він зробив у моєму житті. У 1993 році у Полтавській області зі мною стався нещасний випадок. Після цього у мене були сильні болі в животі, почався запальний процес. Мені зробили операцію – видалили правий яєчник, а з лівого зняли гнилу оболонку, тому що запалення перейшло й на нього. Лікарі сказали, що більше нічим допомогти не можуть. Через деякий час біль знову повернувся. Коли я звернулася до лікаря, після обстеження він сказав, що мій стан поганий, що медицина нічим допомогти не може, і порадив лікуватися травами. Мені залишалося тільки надіятися на Бога. В той час я переїхала до Івано-Франківська, де навернулася до Бога і стала відвідувати євангельську церкву. Я вірила, молилася і одного разу, коли на недільному зібранні церкви була молитва за зцілення, я вийшла до переду, вірячи, що Господь зцілить мене в цей день. Після молитви пастора я відчула покращення. І коли я знову звернулася до лікаря на УЗД, вона стала диктувати медсестрі дані: «Правий яєчник в нормі, лівий теж, ви здорові…» Я здивувалася: «Але ж у мене немає правого яєчника, його ж видалили, звідки він взявся?» Я сама була дуже схвильована, адже я й подумати не могла, що у мене може з`явитися видалений орган, і молилася про зцілення лівого яєчника, котрий залишився. Я засвідчила лікарці, що про мене молилися у церкві, що це Бог зробив таке чудо. Вона теж була дуже здивована і сказала, що все може бутти. Я дуже раділа, славила Господа за Його любов і силу!

Пройшло декілька років, я вийшла заміж і чотири роки не могла завагітніти. Причиною лікарі називали кісту, котра то зникала, то знову з`являлась. Ми з чоловіком молилися, і я продовжувала лікуватися всі ці чотири роки. У березні 2005 року мені зробили операцію – видалили цю кісту, але через тиждень на її місці утворилося зразу дві кісти. Одна знайома порадила мені звернутися до хорошого гінеколога. Гінеколог сказала, що надії дуже мало і що дні, в які я звернулася, несприятливі, а для меня й безнадійні для зачаття дитини. Я зрозуміла, що може допомогти тільки Бог. І я вирішила йти по вірі. Звернулася до дружини нашого пастора Наталії Ярославівни, і ми вирішили постити та молитися разом за мою дитину. Коли ми почали молитися, то посвятили цю майбутню дитину Богу і пастор Наталія порадила мені помолитися такою ж молитвою вдома з чоловіком. Ми почали звичайну молитву: відреклися від прокляття. Пастор Наталія поклала руки на мій живіт і тут сталося щось незвичайне. Присутність Божа наповнила кімнату, і мій живіт почав рухатися. Я відчула жар і раптом прийшла впевненість: Бог відповів. Ми вже молилися декілька годин, але не могли закінчити молитву: Бог не покидав кімнати.

Минуло 12 днів. Згідно всіх законів медицини зачаття було неможливим, але я вже знала, що чекаю дитину. Прибігла в середу на служіння і з сльозами обняла Наталію Ярославівну: я, нарешті, вагітна.

Мені вже 30 років, але вагітність і роди пройшли нормально. Народилася моя донька Соломійка гарною та здоровою. Вдома ми зробили “хрестини”: вирішили відсвяткувати нарождення дитини і запросили пастора Володимира і його дружину Наталію. Ми разом помолилися і подякували Ісусу Христу за Його милість і любов.

Надiя Павлюк
---------------------

 Усе в Божих руках!

Я дякую Господу всім своїм серцем, тому що Він – великий, щедрий, милостивий і вірний Бог.

До покаяння я Бога знала ніби здалеку. Я чула про Нього, дивилася на ікони, іноді молилася, ходила по великих святах до церкви. Але це все не торкалося мого серця, я розуміла, що рівнодушна до Нього. І тільки тоді, коли я ближче познайомилася з Богом, я побачила, що тільки Він може творити чудеса.

У минулому році я сильно захворіла: підвищений тиск, інсульт, місяць прикута до ліжка у лікарні, напівпаралізована ліва частина тіла. Майже півроку я “виходила” з цього стану. Але з того часу, як я прийняла Ісуса в своє серце (вересень 2004р.), одужання пішло набагато швидше. Ліва нога стала “слухатися” мене. Я стала ходити рівніше. Через деякий час я влаштувалася на роботу. Але в душі був ще страх, що приступ знову повториться. Але з кожним днем я відчувала приплив сил, впевненість у тілі. Жодного разу за осінь, зиму і весну я не закашляла, хоч раніше часто хворіла. Мир, спокій і віра оселилися у моєму серці. Тому що кожен день я славила Бога, молилася, дякувала Йому. І Він відповідав на мої молитви, змінював мене, моє життя, життя моєї сім`ї. Через деякий час і моя донька прийняла Ісуса в своє серце! Біблія стала настільною книгою для мене. Я зрозуміла, що відповіді на всі запитання я можу отримати, читаючи Святе Письмо.

Бог благословляє нас і матеріально. Ми змогли придбати побутову техніку для дому та інші речі, котрі раніше не могли собі дозволити купити, тому що не було впевненості у завтрашньому дні. А зараз я впевнена – з Богом можливо все! Ми з чоловіком узяли два кредити, і один вже сплатили. І ще! Недавно я прийшла на зібрання в туфлях на високому каблуці! Хто би міг подумати, що таке можливо! Я щаслива, що я і мої рідні живемо з Ісусом у серці. Я бачу, як багато зробив Бог з моїм племінником Дімою, котрий був наркоманом, жив у підвалах, все виносив з хати. Він став справжнім християнином, гарним веселим хлопцем, помічником пастора при реабілітаційному центрі. Як моя сестра із змученої, с&;#1091;мної жінки перетворилася у впевнену, струнку, прогресивну оптимістку. Як моя мама після смерті чоловіка переборола страх самотньості і тепер, читаючи Біблію і молячись, вона виростає у вірі, тому що з нею Бог.

Я дуже вдячна Господу за те, що Він привів мене до євангельської церкви, що я зустріла багато чудових людей з непростими долями, таких різних і єдиних в одному – в любові до Бога.

Нiна Кондратович, м.Калуш

Поиск на сайте
Новости:

  » Архив новостей...

Подписаться на рассылку новостей